Зле кохання: Пентесілея в полоні пристрасті й закону
Авторка: Тетяна Турчина
Чи може пристрасть жінки бути настільки сильною, щоб убити свого коханого?
Генріх фон Кляйст ставить це питання у драмі на античний сюжет «Пентесілеї» (1807). П’єса, сюжетно побудована на античних легендах про амазонок і їхню царицю, наскрізною темою має всемогутню, всеохопну пристрасть, що виривається з надр підсвідомого (до речі, тоді ще не відкритого психоаналізом). За напруженням і гостротою емоцій цю драму можна порівняти хіба що з трагедіями Евріпіда.
Портрет Генріха фон Кляйста. Peter Friedel, 1801
Цікавою є драматургічна побудова твору. За своєю суттю вона – своєрідний любовний поєдинок між царівною амазонок Пентесілеєю і давньогрецьким героєм Ахіллом, сином Пелея, що його оспівав Гомер. Спираючись на античний міф, згідно з яким амазонки в Троянській віні воювали на стороні Пріама, Кляйст зовсім оригінально вибудував сюжет і створив образи головних героїв, що їх охоплює і пожирає пристрасть одне до одного. Бій між царицею амазонок та Ахіллом не відбувається перед очима глядачів, про нього ми дізнаємося з вуст Одіссея, Діомеда та інших греків, що знаходяться під стінами Трої. Легендарна Пентесілея змальована як жінка дика, що сильно жадає любові Ахілла і готова знищити його в пориві сліпої пристрасті. Ахілл же закохується віддано, подібно до більшості мужів:
Пентесілея. Скульптура Габриеля-Віталя Дюбре, 1862, Лувр
«Люблю, как все мужчины женщин любят: Стыдливо и желанием томясь, Невинно и пылая вожделеньем».
І саме сила любові змушує його йти в полон до Пентесілеї і вдати, що він зазнав поразки. Царівна одержима думкою перемогти Ахілла. У її словах прихована мрія про взаємне кохання:
«Хочу во прах втоптать я гордеца, Который нынче, в славный день сраженья, Смутил мой дух воинственный впервые».
Як бачимо, у Пентесілеї закорінене не просте себелюбство, з якого вона не може поступитися Ахіллу, а на генетичному рівні відбитий обряд – амазонка не може належати чоловіку, що їй покорився в бою. Царівна живе у світі сили – вона жахлива і прекрасна, наполовину фурія, наполовину грація: «halb Furie, halb Grazie». Чого лише вартує історія про започаткування царства амазонок: жінки не змогли підкоритися завойовникам і розділити з ними ложе, натомість повбивали негідників і навіть на знак права тримати лук так само вправно, як чоловіки, перша царівна амазонок Танаїс відтинає собі праву грудь.
«Проклятье мне, коль стану я женой Тому, кого мечом не победила!»
Власне ці слова вирішують подальше долю закоханих. Розмова Ахілла з Пентесілеєю сповнена чуттєвості і пристрасті, але водночас і зв’язку з минулим: закохана царівна бачить в Пеліді передсмертне пророцтво своєї матері, яке має додати їй впевненості, що перед нею – її доля. Проте зовсім скоро відкривається нова істина: це не Пентесілея полонила Ахілла, а він її. Врятована товаришками по зброї від страшного полону, вона поступається особистим теплим почуттям на користь закону і починає ненавидіти себе за кохання: любити для неї – значить поставити під удар власну свободу та гідність. Це нерозв’язане протиріччя остаточно руйнує свідомість Пентесілеї. І коли Ахілл виходить до неї безборонний, з одним дротиком для виду, то безпомильна стріла амазонки входить йому в горло, а потім на тіло накидаються її дикі пси. І потім, схилена над тілом, голову якого вона увінчала не вінком троянд, а калюжею крові, Пентесілея розуміє, що таки його перемогла, проте втратила навіки. Пізніше вона себе вбиває і відправляється в царство Аїда вслід за сином Пелея. Проте лишається питання: «Чи могло бути інакше?»
І радше це вже не питання до п’єси, бо фатум драми Кляйста такий же всемогутній, як у Софокла чи Евіріпіда, а до себе, в зал, до читача. Що вільніше: руйнівна пристрасть чи цілюще і світле кохання?
Пентесілея. Arturo Michelena (1863–1898)