Життя Станіслава Трембецького протікало під знаком витонченості й елегантності. Поет-класицист, шамбелян Станіслава Августа, був особливо чуттєвим до всього делікатного, красивого, що формувало його смак і рафіновану майстерність. Він цінував приємні миттєвості – танець, гру, веселощі – і в цих заняттях вмів знаходити те, що формувало його естетичний і художній смак. Він не уявляв собі життя поза салонами і світськими прийомами, де проявляв себе як найбільш цікавого співбесідника. На світських прийомах, на балах дами були вражені елегантністю і приємністю слова цього кавалера. Відомі факти, що більшість компліментів, двовіршів, словесних каламбурів поет вміщав на дамських віялах, на серветках, карне, не надаючи значення збереженню артефактів. Дійсність салонів, дамських будуарів потребувало грації і витонченості слова, поведінки, жесту. Він автор віршів, що оспівує, як „szampacski nektar iskry wysadza na szklanki”.
Найбільш художньо витонченою вважається поезія «Коссовській під час танцю» („Do Kossowskiej w tańcu”). Поетичною формою огорнені повні грації танцювальні рухи Зофії Косовської, коли „ Nóżki się ledwo widzieć pozwolą / I tylko czasem tykają ziemi, /Wszystkie w niej członki razem swawolą, / A zefir igra z szaty wiotkiemi”. Рухи танцівниці легкі, спідниця невагома, поет милується віртуозними рухами прекрасної пані, і водночас лише любовному вітрові Зефіру дано побачити, як „Najtajemniejsze widzi skrytości, / Całując zawsze usta pieszczone”. Опис танцю динамічний, проте його не досить для передачі танцювального руху, тому він дає право увічнити момент танцю перу Красицького і пензлю художника Смуглевича: „ Do malowania widoku tego, /Jaka jest kształtność i wdzięk oblicza, / Pióro zostawiam dla Krasickiego, / Pędzel malarski dla Szmuglewicza”.
Комплімент Зофії містить в собі захоплення і хвалу, що зрештою, є канонічним у цьому жанрі, проте слід зауважити, що у Трембецького лестощі конкретній жінці містить також культ звабливості як естетичну категорію. Поет накидає польській шляхетській культурі (по-суті ще не до кінця європейській і вже залежній від потужного східного сусіда) видимість елегантності, розвинутого смаку, відчуття ідеалу. На тлі культурної політики Станіслава Августа це було доречно – король культивував просвітницький тип поведінки і свідомості. І Трембецький підтримував це поезіями, як, наприклад, „Do jeneraiowei Wittowej”, „Do Księżnej Czartoryskiej”.
Трембецький вмів висловити комплімент ненав’язливо, навіть більше того – приховати, позбавляючи таким чином себе від слави панегіриста. До кінця свого творчого шляху, працюючи в річищі класицизму, він виділявся повною відсутністю сатиричного і дидактичного начала на тлі загального пафосу польського Просвітництва, що мали А. Нарушевич чи І. Красицький. Його специфічний класицизм полягав у пристрасті до форми, культі слова і віртуозному володінні ним, що підносило привабливість на вершину естетичних цінностей.
Do Kossowskiej w tańcu
Stanisław Trembecki
Cóż to za lube natury dzieło
Wdzięcznym się zrywa w tany podskokiem?
Cóż to za bóstwo igrać zaczęło
I świat czarownym bawi widokiem?
Lud się zgromadza, cały w zdumieniu,
Widząc piękności i wdzięków dziwy,
Kupid, wzdychając z dala w milczeniu,
Próżnie zaostrza swoje cięciwy.
Śliczna z postaci, żywa jak łania,
Oczki jak zorza, usta w rubinie,
Z rączym się wiatrem w tańcu ugania.
Chwyta za serce, kto się nawinie.
Nóżki się ledwo widzieć pozwolą
I tylko czasem tykają ziemi,
Wszystkie w niej członki razem swawolą,
A zefir igra z szaty wiotkiemi.
Zefir, który sam godzień zazdrości,
Bo wszystkie jego chęci spełnione,
Najtajemniejsze widzi skrytości,
Całując zawsze usta pieszczone.
Gdy się na zwrocie nieco zawinie
Lotny fartuszek albo spódniczka,
Ledwo z chciwości oko nie zginie,
Żeby obaczyć chociaż trzewiczka.
Daremna chluba, Gracyje, wasza,
Że Olimp swymi pląsy dziwicie,
Ta to na ziemi Kossowska nasza
Umie śmiertelnych zabawić życie.
Do malowania widoku tego,
Jaka jest kształtność i wdzięk oblicza,
Pióro zostawiam dla Krasickiego,
Pędzel malarski dla Szmuglewicza.
Lecz to im zdając, słuszną mam trwogę,
I ta robota nim jest skończona,
Uczynić muszę wczesną przestrogę:
Bójcie sią losu Pigmalijona!
Джерело вірша