Джоель Гарріс – батько «Дядечка Римуса»
Маріанна Терзян
«Тільки не кидай мене в терновий кущ!» – каже Братик Кролик Братикові Лису в одній із казок Дядечка Римуса. Цей дядечко, старий негр, розповідає про те, як хитрий Кролик щоразу обдурює жадібного й сильного Лиса своєму маленькому другові, дев’ятирічному білому хлопчику з Півдня, сидячи на порозі свого будиночка. Оповідання про них вперше з’явилися на сторінках газети «Constitution» у 1879 році, а вже наприкінці 1880 р. вийшла друком перша збірка «Дядечко Римус: пісні й висловлювання». Весь наклад у 10 000 примірників швидко розійшовся, уславивши автора оповідок – Джоеля Чендлера Гарріса (1848-1908рр).
Джоель Гарріс народився в маленькому містечку штату Джорджія, виховувався матір’ю-одиначкою та багато спілкувався із місцевим населенням. Його успіхи у школі не були значними, однак він залюбки читав книги та газети, зокрема «The Countryman», яку видавав Джозеф Едісон Тернер, власник розташованої неподалік плантації у дві тисячі акрів «Тернер». Саме у цій газеті тринадцятилітньому Джоелю запропонували повчитися видавничій справі, що поклало початок його кар’єрі як редактора та автора. Як згадував пізніше Гарріс у своєму автобіографічному творі «На плантації» (1892р), дружба і розповіді рабів із плантації «Тернер» – Мінка, Старого Джорджа та Тітоньки Кріссі – стали прототипами створеного ним пізніше Дядечка Римуса.
Загалом, збірок оповідань від Дядечка Римуса вийшло десять, з них вісім – за життя автора. Всі вони пронизані тонким гумором, цікавими сюжетами і типовим діалектом афро-американських рабів. Така суміш не лише підкорила серця мешканців Півдня, а й дозволила читачам з Півночі подивитися на колишніх рабів під новим кутом. Оповідання Дядечка Римуса створили у післявоєнні часи настрій взаємної довіри, м’якого Півдня зі здебільшого приємними та взаємовигідними відносинами між людьми різних рас – те, що жителі Північних штатів могли поважати і навіть чим милуватися.
Окрім оповідок, Джоель Гарріс писав і більш серйозні речі. За 25 років літературної діяльності, він також видав багато есе, романів, автобіографію, кілька збірок інших казок середньої Джорджії, а також історії про звільнених негрів, Громадянську Війну, мешканців рівнин та гір. Твір «Where’s Duncan?» (1887р.) – одна із не настільки відомих, але не менш впливових робіт Гарріса. У цій історії розповідається про зв’язок між зруйнованим життям білого плантатора, його агресивною коханкою-мулаткою і, певне, їх сином, який повернувся і має протистояти їм обом. Цей твір показує насильство, розбрат й обмеженість життя південців, які Гарріс часто прикриває гумором.
Джоель Гарріс став членом товариства Американської Академії Фольклору в 1889 році, отримав почесну докторську ступінь коледжа Еморі і виявився єдиним південцем, якого запросили приєднатися до новоствореної Американської Академії Мистецтв і Літератури. У 1905 році Теодор Рузвельт висловив свою повагу до внеску Гарріса за написання «творів, які підносять Південь у свідомості кожної людини, яка їх читає, і разом із тим таких, що не мають гіркого присмаку відносно будь-якої іншої частини Союзу».
Оповідання Дядечка Римуса були перекладені десятками мов, стали основою для численних мультфільмів та кінофільмів і, що найбільш важливо, вплелися у повсякденне життя і були визнані іншими прозаїками. Наприклад, Марк Твен писав, що Гарріс – єдиний майстер у країні, який вміє так точно описати афро-американський діалект, а Ред’ярд Кіплінг – що казки Гарріса «пробігли, мов пожежа, крізь англійські школи». Внесок Джоеля Гарріса заслужено вважається основоположним у новому жанрі фольклорних казок як в Америці, так і за її межами.
Джерела:
Loyola University New Orleans (eng)
Excerpted from The Harper Anthology of American Literature: Volume Two