Долю горезвісного «Титаніка» було вирішено, либонь, ще за вісімдесят років до його катастрофи, коли Великобританія вперше почала будувати кораблі, метою існування яких було перетнути Атлантичний океан.
Звісно ж, не обійшлося без одного з найзавзятіших парових магнатів того часу, Ізамбарда Кінгдом Брюнеля (Isambard Kingdom Brunel). Хоча його суперники вважали, що колісний пароплав SS «Great Western» (спущено на воду у 1837) завеликий для подорожі взагалі, Брюнель, будучи інженером, вирахував, що корисне навантаження зростатиме у кубі відносно розмірів судна, а от супротив води лише в квадраті – тобто, на переміщення одиниці маси витратиться менше палива. Тому ризик був вартий витрат.
Втім, коли корабель вирушив у свій порт приписки, Брістоль, щоб звідти вирушити у «дівоче» плавання (в англійців прийнято вважати, що корабель – це леді), на борту спалахнула пожежа. Це змусило півсотні пасажирів скасувати бронювання. Тому, коли 8 квітня 1838 року SS «Great Western» попрямував до Нью-Йорку, він, перепрошую, вона везла лише семеро мандрівників! Й це на борту найбільшого корабля на той день – 72 м завдовжки, 1360 тон витіснення води. Місць було всього 128, до речі.
Суперником виступав SS «Sirius» завдовжки 54 м, 710 тон. Задля перемоги, яку він здобув-таки на шляху до США, частину пасажирського салону замінили на вугільні бункери, та на додачу спалили щоглу із реями та купу меблів. Треба визнати, пасажирів було перевезено на дев’яносто більше. Й «Блакитна стрічка» напрямку Британія-Америка перейшла до конкурентів Брюнеля...лише на день, бо навіть із форою у 4 дні, маючи середню швидкість 8,66 вузлів проти 8,03, найбільший корабель свого часу відібрав її, зберігши ще 203 тони вугілля. На зворотному шляху переможця було визначено безсумнівно, так само, як й при наступній мандрівці, й так далі, до 1840-41 років, коли «східну» та «західну» винагороди в SS «Great Western» позичили інші кораблі – проте, ненадовго.