Одразу прошу вибачення в читачів за те, що не маю для них серйозного вступу цього разу. Можливо тому, що наразі історична частина сезону ще не розпочалася: організатори «форматної» події семестру шепочуться по кутках та кафе, пересилають одне одному чернетки, шукають гідну залу... а все, що може дати наша група та дайджест читачам - це лишень «печивко» для розваги. Нагадування про те, що життя було цікавим задовго до 2016 року.
Справі, часто можна почути вигуки «Фу, історія - це так нудно!» - можливо, якщо бачити в ній тільки якість цифри, дати, причина та наслідки відрізків буття - я й сам таким був багато років тому.
Чи маємо ми саме вивчати історію та брати в неї уроки? Можливо, іноді. Вона все одно повториться - через те, що людська природа ще не змінилася, й знання фактів нічого не змінить, не передбачить рух подій в сучасності чи майбутті. До традиційних жадань та помилок людини додадуться технологічний рівень, змінені суспільні норми, тощо - й старий досвід не стане в пригоді на всі 100%... про що це я?
А, так. Отже, здебільшого історії потрібні людям для того, щоб відчувати, що під їх нинішніми відчуттями та вчинками, десь в мороку віків та поколінь, булі й інші переживання, додавати ці виміри до наявного буття. Їх не завжди можна їсти отак одразу, а треба готувати, визбирувати, переходити від страви до страви. Ми не кажемо, що можемо надати усе меню, бо над кращими наїдками працювали професійні шеф-кухарі.
«Бісквіти» - це лише підказка, звідки почати справжній пир спогадів...
Не знаю, як Ви, а я вже зголоднів за читанням, отже —
Смачного!