Місіонерські проекти романтизму Європи

Тетяна Турчина

Історія часто експлуатує циклічність. І кожен її цикл зачинає кардинальна переоцінка цінностей. Так і в літературі межи XVІІІ – ХІХ ст., де зіткнулися класики і романтики, сталися кризові явища, що зрештою породили нову естетику.Відчувалося, що просвітницький розум, на який так сподівалися апологети Вольтера і Дідро, став надто прагматичним, цинічним і злим. Людина втратила внутрішню цілісність, духовну наповненість: зосереджена на питаннях власності, заробітку, виживання, вона, за словами Шиллера, «фрагментизувалася», розпорошувалася на соціально-політичність, світоглядну і духовну невизначеності. Проте, на відміну від сьогодення, автори нової естетики вірили, що все можна змінити: подолати духовну кризу шляхом активної інтелектуальної і фізичної праці. Шеллінг вважав, що природа передає людині естафету розбудови життя на рівні мислення і розуму. І ця «друга природа» – цивілізація і культура – основа для творчої перебудови буття. Лишається лише створити людину, яка зможе використати свої природні задатки на повну.

Пам’ятник Гете т Шиллеру у Веймарі. Відкрито 1857 р.

І тут почався великий рух ad fontes, до джерел, коли людина вже відчувала повноту фізичного і духовного світу. Шиллер бачив ідеал у стародавніх греків. Новаліс – у європейському Середньовіччі, де ще буяло католицтво, не спотворене реформацією. Вакенроден і Тік зачаровувалися Відродженням і Бароко. Шлегель і Шопенгауер звернули погляд на схід – до людей містичної Індії. А Готфрід Гердер у «Подорожньому щоденнику» (1769 р.) говорив про Україну як про надію європейського майбутнього.

По суті і класики, і романтики основною метою своєї праці вважали відродження європейської людини, її покликання до нового духовного життя. Новаліс у фрагментах писав: «Ми – місіонери. Ми покликані до формування землі». Статися це мало через мистецтво, через формування нового покоління читачів і театральної публіки.

Класики і романтики ретельно переглянули мистецтво Європи, розділивши його на два потоки: масове – для невибагливої публіки, і високе, що облагороджує і вивищує людину. Також вони наново відкривають давно забутих авторів – Боккаччо, Данте, Кальдерона, Мільтона, Мольєра, Сервантеса, Петрарку, Шекспіра. Нарешті у своїй діяльності і житті вони долають стан розпорошеності і дають достойний приклад, коли філософські узагальнення народжуються з власного досвіду, а не з принагідних роздумів над недосконалістю світу. Отже, місіонери від класиків і романтиків оптимістично вірили у можливість подолати духовну кризу. Ця віра мала міцний філософський ґрунт, що був основою для творення загальнозначущої естетики і відродження всебічно гармонійної, досконалої людини.