Місіонерські проекти романтизму Європи

Тетяна Турчина

Коли ми чуємо «Новаліс» і «жінка», пам’ять малює дивовижний образ Софі фон Кюн, на образ якої молився ліричний герой в Гімнах до ночі, а також прекрасна Трояндочка з філософської казки про Гіацинта і Рожеву квітку, або грізна Ізіда з «Учнів в Саїсі». Та до жінок вигаданих, у житті поета була жінка, що майже завжди була з ним – його мати.

Софі фон Кюн.

Новаліс

Фрідріх фон Гарденберг – життєрадісний і по-моцартівськи обдарований –один із одинадцяти дітей, що швидко народжувалися і помирали у шлюбі Генріха Ульріха Еразма фон Гарденберга і Августини Бернардини фон Бельциг, гернгутера (строгого мораліста) і жінки, приниженої відсутністю статків і посагу. По-суті, мати Новаліса – яскравий приклад життєвої програми «Kinder, Küche, Kirche», та саме вона першою з жінок, удостоєних його поклоніння: «Я знаю, ти любиш отримувати мої листи. Можеш мені повірити, один лише спогад про тебе несе мені щастя, коли моє фантазія вирує і твій лик швидко постає переді моїм внутрішнім поглядом... Бо кому завдячують своєю енергією майже всі чоловіки, що наважилися на щось велике заради людства, - лише своїм матерям. Тобі зобов’язаний я майже всім у розвитку моїх сил, і все добре, на що я відважуюся і що зроблю, буде натхненне тобою, і в цьому висловиться величезна подяка тобі».

У Новаліса, як у нікого з романтиків, вигадка послідовно продовжувала дійсність. Він не бачив різниці між гіпотезою і доведеною істиною – гіпотеза вже самим своїм народженням була причетна до світу істини: «Гіпотеза – сіті, хто їх закинув, тому буде улов, і чи не за допомогою неї відкрили Америку», - писав він у Фрагментах. І однією з таких гіпотез, як це не дивно звучить, була його наречена Софі фон Кюн.

Вони познайомилися, коли їй було 13, а у 15 вона вже померла від невдалої операції. Не позначена і слідом оригінальності чи інтелекту, Софі стала для Новаліса цінною «поезією вранішнього часу» - поезію первинності, чистоти. У центрі зображення «Гімнів до ночі» - могила коханої. Її ім’я ніде не названо, та біографія поета натякає, що це Софі. «Гімни» - молитва, поклик, руки простягнуті до предмету обожнення. «Ніч» у Новаліса народжує день, він закладений у її лоні. День – діловитий, прозаїчний, ділить людство на окремі особини, кожна з яких сповнена турбот. Ніч – час тихого споглядання, час еротичних ідей та асоціацій, час єднання людства, кінець діловитості – “der Geschäftigkeit Ende”.

По суті, Новаліс хоче долучити людство до ночі, допомогти розгледіти цю безлику, безмежну і непроглядну істоту, що виграє поєдинок з днем: «Земне спливе наверх і кане, /омите висотою; але що стало святим через доторк любові, / попливе, розкуте, укритими ходами в потойбічний світ, / де воно, мов оболоки, зіллється з дорогими усопшими».