Сумні сторінки життя: Ріхард Вагнер

Юлія Притиск

Не всі знають, що життя Ріхарда Вагнера (1813-1883), чиї опери й сьогодні збирають повні зали по всьому світу, було сповнене поневірянь та злиднів.

Портрет Вагнера роботи Цезаря Вілліха, 1862 р.

Дев’ята (і наймолодша) дитина в сім’ї поліцейського чиновника з Лейпціга, Ріхард рано втратив батька, але дослідники його життя та творчості вважають, що саме від нього хлопчик успадкував любов до музики, поезії та сцени. У віці 15 років Вагнер почав навчатись музиці, а вже за чотири роки зробив перші спроби писати власну музику. Протягом довгих років шукав він можливостей для втілення своїх ідей, перебиваючись дрібними заробітками у різних містах Європи, поки нарешті, у 1842 році, до Ріхарда Вагнера прийшли визнання, слава та достаток.

Після шаленого успіху опери «Ріенці» та ненабагато меншого – опери «Летючий Голландець» у Дрездені, Вагнера призначають придворним капельмейстером, і нарешті сім’я має стабільний (і чималий) дохід. Проте, щастя тривало недовго. Опера «Тангейзер» була прийнята публікою та критиками досить прохолодно, ідеї Вагнера щодо реформування театру принесли йому сумну славу «театрального революціонера», а участь у Дрезденському травневому повстанні 1849 р. призвела до переслідувань. Щоб уникнути в’язниці, 36-річний композитор змушений покинути рідний край на довгі 12 років.

Роки вигнання Вагнер проводить переважно у Цюріху (Швейцарія), де він не має постійних доходів і живе в основному за рахунок друзів, що час від часу позичають йому гроші та відшкодовують його борги. Пригнічений неможливістю ставити опери на власних умовах, Ріхард попервах відмовляється від музики: за шість років він не написав жодної ноти, натомість створює кілька теоретичних робіт та завершує лібрето до свого наймасштабнішого проекту — тетралогії «Перстень Нібелунгів». Проте вже з 1854-го Вагнер відновлює роботу над музикою, а у 1855-му на запрошення Королівського філармонічного товариства дає кілька концертів у Лондоні як диригент, де серед інших виконуються (і мають неабиякий успіх) його власні твори.

Людвіг та Мальвіна Шнорр фон Карольсфельд у першій постановці «Тристана та Ізольди», 1865 р.

Після успіху лондонських концертів життя дещо покращується, і композитор вже безупинно працює над новими операми («Перстень Нібелунгів», «Трістан і Ізольда»), час від часу гастролюючи по країнах Європи. І хоча теплий прийом публіки приносив композиторові моральне задоволення, матеріальний стан сімейства Вагнерів лишався катастрофічним.

У 1861 році Ріхард Вагнер отримує дозвіл повернутись на Батьківщину, а вже у травні 1864 року його життя круто змінюється: королем Баварії стає 18-річний Людвіг ІІ, великий прихильник минулої слави композитора. Юний король не лише оплачує всі борги Вагнерів, але й запрошує Ріхарда до Мюнхена і призначає йому постійну королівську пенсію, щоб композитор мав можливість спокійно працювати над своїми творами.

Коронаційний портрет Людвіга II роботи Фердинанда фон Пілоті, 1865 р.

Але зліт до слави на час балу "Побачення у Бад-Ішлі" ще попереду, й на народинах Імператора можна лише здогадуватися, що чекає на композитора попереду та згадувати дивовижного "Лоенгріна".