Привид комунізму та «Весна народів»-1848

Яскр

Як добре озиратися на історичні події та аналізувати їх максимум в розпалі дискусії, а не в полум’ї революційних негараздів. Як дивно розуміти, що сама «революційність» була визначена лише з часом та зіставленням того, що було й що стало. Мета початкова дуже рідко співпадала із наслідками реальними.

Карл Маркс та Фрідріх Енгельс

Так було й з «Маніфестом комуністичної партії», виданим наприкінці лютого 1848 р. німецькою мовою у вигляді памфлету Лондоні. Його автори, економісти Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, жадали звільнення робітничого класу від кайданів, що на них наклала буржуазія, яка володіла знаряддями виробництва, тим самим багатіючи. Підкреслюючи, що суспільство існує в стані боротьби не окремих особистостей, а цілих верств населення, поєднаних близькістю до фізичної праці чи віддаленістю від неї, автори документу сподівалися на настання світу, де будуть відсутні класи та навіть приватна власність.

Обкладинка першого видання

Але натомість сталася низка націоналістичних та буржуазних переворотів, які «Маніфестом» не передбачалися. Так-так, від ідеалістичних конструкцій до дійсності шлях тексту був дещо незвичайним. Його оперативно передрукували у газеті німецьких емігрантів Deutsche Londoner Zeitung, й вже приблизно за місяць, 20 березня, тисяча копій «Маніфесту» досягли Парижу. Протягом двох місяців він дістався своєї далекої батьківщини. «Привід комунізму, який намагаються спільно викорінити старі режими» дійсно блукав Європою, як декларували автори на початку памфлету.

Німецькі держави у 1815-66 роках

Втім, чи то не врахували, чи то забули Маркс та Енгельс про стан «Німеччини», вірніше, чотирьох десятків держав, маленьких та великих (одну з яких можна було рахувати як ще майже десять), що складали Конфедерацію, утворену внаслідок Віденського конгресу. Так само й не зазначили, що траєкторія розповсюдження пролягає через країни, незадоволені своїми монархами з тих чи інших причин. Вийшло так, що коли в травні лише спромоглися вичитати авторські та друкарські помилки у «Маніфесті», половина Європи вже палала! Було б дуже цікаво пов’язати це із памфлетом, але його вплив насправді обмежено країнами Німеччини, а причин для революції було дуже багато, окрім ідеологічних.

Париж, 25 лютого 1848

У лютому Франція повстала проти короля Луї-Філіпа. Неврожай 1846 року та економічна криза поставила третину країни на межу голоду. З точки зору Маркса, всі ці люди були пролетаріями, тобто людьми, єдиними цінностями яких в суспільстві були їх праця та діти. В містах невдоволення росло утиск того самого класу буржуазії, який за моделлю Маркса-Енгельса утискав робітників. Наприклад, вимагалися загальне чоловіче право голосу та прогресивний податок на прибутки та майно. Династія Бурбонів скінчилася, тимчасовий уряд під назвою «Друга республіка» працював над втіленням вимог повсталих, наприклад, запровадив Національні Майстерні, які наймали безробітних, гарантуючи їм право на працю. Але це не допомагало, бо в травні в них працювало лише 100,000 за наявності 800,000 безробітних. В червні консервативна «Партія Порядку» припинила дію Майстерень. Почалися робітничі повстання. «Маніфест»? Ба ні, його було перекладено на французьку лише після того, як ці зібрання було розігнано. Хоча все виглядало саме так, як передбачали Маркс та Енгельс: робітники та мала буржуазія були по різні сторони барикад, хоча в лютому були по одну. Звісно ж, автори «Маніфесту» підкреслили класову боротьбу в цій революції, вказуючи на те, що лише ліберальна буржуазія отримувала зиск від реформ, що мали б бути спрямовані на усі класи. Із придушенням червневих заворушень, революція добігла кінця. Було призначено вибори президента, які виграв за рахунок свого відомого дядечка Луї-Наполеон із родини Бонапарт.

Символіка Urburschenschaft

В цілому це повстання надихнуло німців, негаразди яких різнилися від Лоли Монтес, танцівниці та коханки короля Баварії Людвіга I,до економічних утисків як комерсантів, так й пролетарів (залежно від країни). Але що їх єднало, це чорно-червоно-золотий прапор, ідея об’єднання усіх німецькомовних народів в єдину державу. Кольори прапору походили від кольорів вільних стрільців Лютцова, що служили в армії королівства Пруссії із 1813 року у війнах проти Наполеона. У 1815 «чорне, червоне, золоте» стали кольорами першого студентського братства Urburschenschaft в місті Йена, горезвісного як місце поразок прусської зброї перед французами. Націонал-демократичні ідеї розквітали в цьому та подібних братствах, ставали центральними на народних фестивалях – та зустрічали опір місцевої влади. У 1830 році, натхненні перемогою липневого повстання у Франції, обурені поразкою повстання поляків у листопаді того ж року, німці намагалися підбурити заколоти в ряді міст різних земель (навіть у прусському Берліні), але невдало.

Hambacher Fest, 1832 р.

Замаскований під народні гуляння, Гамбахський фестиваль (під однойменним замком поблизу Нойштадту) через два роки насправді був часопростором, де висловлювалися та обговорювалися думки об’єднання тридцяти восьми німецьких держав в єдину. Підкреслювалося, що загальна економіка наявного регіону знаходиться в занепаді через те, що в кожної з держав окремі міри та ваги, власна валюта, податки та митні збори. Від 20 до 30 тисяч учасників із різних класів були присутні на фестивалі. В принципі, формування ідеї та встановлення її кольорів прапору – єдині важливі наслідки події, тому що рішучіші дії влада в найближчі роки стримала. Проте, все це повернулося у 1848 році, як вже зазначено раніше.

Повстання у Берліні, 1848

Звісно ж, Маркс та Енгельс намагалися скерувати за допомогою своєї «Нової Рейнської газети» (Neue Rheinische Zeitung) події в гирло робітничого класового повстання, звинувачуючи буржуазію в домовленостях із монархістами, але все скінчилося закриттям видання у 1849 та вигнанням авторів, та арештами інших комуністів згодом.

Галицька різня, 1846 р.

Разом із сусідами повстали австрійці, яких єднала та спрямовувала ненависть до князя Меттерніха, старого чіпкого політика, який фактично тримав абсолютну владу на землях династії Габсбургів, яким він приходився канцлером. Імперія нещодавно пережила так звану Галицьку різню, коли у 1846 році повставали поляки, невдоволені політикою окупаційного уряду, та взагалі, у державах імперії було неспокійно через жорстку внутрішню політику. В березні, натхненні проповіддю ліберального священика Антона Фюстера, студенти Відня влаштували демонстрацію за конституцію та (чоловіче) виборче право, яку було розстріляно військами. Це розпочало ланцюгову реакцію збурень, що призвели до відставки канцлера та зречення імператора Фердінанда на користь свого небожа, Франца Йосифа. Але це вже зовсім інша історія, час якої ще настане.

Germania — романтизований образ

У вирі подій «Маніфест», метою якого було повалення панування буржуазії, загубився на чверть століття, можливо, тому що до панування цій самій буржуазії ще було дуже далеко. Можливо, ще й тому, що ідеї єднання за культурними та мовними ознаками припадали до серця людям більше, ніж схожість за рівнем бідності. Привид комунізму з Європи вигнала «Весна народів» та її довжелезна антимонархічна боротьба, що сягне на десятиріччя вперед.