Йоганн Штраус I (1804-1849 рр), також відомий як Штраус-старший або Штраус-батько, став родоначальником музичної династії мимоволі, всупереч своїм прагненням і попри всі намагання запобігти успіху власних дітей. Але троє його синів не лише успадкували музичний талант свого батька і досягли не меншого успіху, але й доклали зусиль для збереження і поширення його творчого спадку. Проте їхню цілеспрямованість теж можна вважати успадкованою, адже й успіх Штрауса-старшого великою мірою залежав від його власної наполегливості, рішучості та невпинної праці.
Штраус І народився у Відні, у порівняно скромній родині. Його батько володів невеличким готелем на березі Дунаю, а мати допомагала чоловіку вести справи. Коли Йоганну було лише 7 років, мати померла від лихоманки, а ще за 5 років потонув у Дунаї батько, і подейкували, що він наклав на себе руки через борги. Юний Йоганн навчається палітурній справі, а паралельно бере уроки музики у друга сім’ї скрипаля Полишанського.
У 1819 році Штраус починає грати у квартеті, що супроводжував приватні вечірки і танцювальні вечори, де знайомиться з Йозефом Ланером, з яким тісно співпрацює, але стрімко стає йому серйозним конкурентом, у 20-річному віці відчувши потребу і сили заснувати власний танцювальний оркестр. Створений у 1825-му році, оркестр з 14-ти музикантів вже наступного року на карнавалі мав шалений успіх, а написані Йоганном для свого оркестру вальси принесли йому неабияку популярність. У тому ж 1825 році Штраус одружився зі своєю подругою Марією Анною Штрайм, а лише через чотири місяці після весілля з’являється на світ син Йоганн, нині всесвітньо відомий «король вальсів».
Дуже швидко Йоганн Штраус став найвідомішим та найулюбленішим композитором танцювальної музики у Відні. Він не лише писав вальси, польки та галопи, що вирізнялися дивовижною мелодійністю та ритмічністю, але й адаптував для широкої аудиторії різноманітні популярні мелодії свого часу, піднявши напрямок танцювальної музики на якісно новий рівень. Більше того, він особисто вирішував всі організаційні питання роботи оркестру, тож цей успіх був результатом не лише композиторського таланту Штрауса-старшого, але й даниною його працьовитості й адміністративним здібностям. Його манера диригувати, граючи на скрипці додавала визначному образові унікальності, молодий Ріхард Вагнер називав композитора втіленням віденського музичного духу. У 1830-40х роках оркестр Штрауса багато гастролює країнами Європи, набуваючи вже міжнародного визнання.
До речі, під час подорожі до Франції у 1837 Штраус почув кадрильні мелодії і почав складати їх сам, а його оркестр виконував їх на віденському карнавалі. Тож можна сміливо стверджувати, що саме Штраус-батько познайомив віденців з кадрилями. Музика віденського улюбленця знайшла свій шлях до імператорського палацу, коли у 1846 році Йоганн Штраус-старший отримав офіційний титул диригента придворного бального оркестру. За попереднього імператора це місце належало його вчителеві Ланеру.
На цей час його сини вже робили власні успіхи як музиканти, проте борець за славу Штраус-старший цьому не радів. Загалом у шлюбі Штрауса-старшого та Анни народилось п’ятеро дітей, і троє синів – Йоганн, Йозеф та Едуард – мали хист до музики та величезне бажання наслідувати батька, але батько був категорично проти. Щоб захистити дітей від свавілля батька та надати їм можливість розвиватись у вибраному напрямку, дружина Штрауса-старшого Марія Анна подала на розлучення. Формальною причиною розлучення був багаторічний зв’язок Штрауса-батька з Емілією Трамбуш, з якою він й одружився невдовзі після розлучення з Анною, і яка народила йому ще восьмеро дітей. Розлючений вчинком Анни, Йоганн старший позбавив її дітей спадку, відписавши все дітям Емілії.
Цікаво, що під час революції 1848 року Йоганн Штраус-старший та Йоганн Штраус-молодший опинились по різні боки барикад, і поки син грав Марсельєзу для повстанців, батько оспівував династію Габсбургів. Саме в цей час був написаний найвідоміший твір Штрауса-старшого: Марш Радецького.
Помер Йоганн Штраус І у вересні 1849 року від скарлатини. Старший син Йоганн виконав на похоронах батька «Реквієм» Моцарта, а проводити «батька вальсів» прийшло близько 30 тисяч прихильників.
Джерела:
Zoë Alexis Lang. The Legacy of Johann Strauss: Political Influence and Twentieth-Century Identity